В комбінації дико цікавого й досі в повній мірі не пізнаного світу живе й розвивається такий собі девятнадцятиричній хлопчик Захар, який відносно недавно відкрив для себе найкращий рецепт відчуття чистого кайфу - це подорожі. Проте подорожі - це одне, а от подорожі з пригодами це щось банально краще. За скромний період часу в неповних три роки Захар добре постарався вижати максимум з своїх можливостей які характеризувалися хіба що перспективністю, проте вийшло далеко непогано і його туристично - пригодницька біографія виглядає солідно й контрастно. А тому одну з історій він пропонує вам послухати. Залучайте уяву й спробуйте відтворювати це дійство поетапно. Захар - український студент, що навчається в Києві і якось йому як академічно успішному студенту запропонували здобувати другу вищу освіту у Польщі на заочному відділенні і проаналізувавши все він вирішив, що це гарна можливість і залюбки погодився. Так ось підходив час з'являтися на першу сесію в університет і він приймає рішення їхати в Польщу, але за п' ять днів до початку сесії, адже має на меті приїхати перед нею в гості до свого друга у місто Кельце, що неподалік міста Ченстохова, де навчається Захар. Погостювавши у Макса, настав час відправлятися до університету на сесію й Захар сівши на потяг й обіцяючи скоро знову заскочити в гості поїхав. Дібравшись до Ченстохови й заселившись до гуртожитку Захар ліг спати, а наступного ранку на нього чекав перший навчальний день й нові знайомства. В університеті все складалося добре, було легко й цікаво, комунікабельний Захар швиденько познайомився з не менш комунікабельними дівчатами й хлопцями, а тому на них чекала ще одна більш продуктивна й насправді важлива зустріч з якої все розпочалося. Дізнавшись, що їм зробили в університеті вихідний, вони вирішили влаштувати поїздку до Кракову, як справжні туристи, погуляти, подивитися на місто, зробити фото. Як справжні студенти, було вирішено шукати найвигіднішу пропозицію як туди модна дістатися й було знайдено дешевий варіант з місцевим автобусним перевізником, прямим маршрутом у 3 години ночі з центрального автовокзалу. Вийшовши рівно у 2 години ночі, молода компанія туристів без знання місцевості й тим паче польської мови, слухняно слідуючи незрозумілим онлайн картам вони рушили як нам здавалося до вокзалу, довго блукаючи ми зрештою підійшли до вірного місця й зрозуміли, що усі входи автовокзалу зачинені, що впринципі було логічно, адже на годиннику 2:50 ночі, проте через сіточний паркан виднілися "сонні" автобусні платформи, які були повністю пустими, а навкруги ні душі. Дівчата розпочали перші кроки до паніки й причиною цього стала невпевненість, що вони дісталися вірного місця, адже в Ченстохові два автовокзали, а тому така ймовірність існувала. Проте оперативно було вирішено найти спосіб дістатися до автобусних платформ і уся компанія біговим темпом побігла в єдиному напрямку зробивши круг навколо вокзалу і ТАК рішення було знайдено, вхід на платформи таки був і його знайшли. Прибігши до платформи із задишкою й спітнівши вони побачили людей які якимось дивом з'явилися там, ввічливо спитавши про автобус й отримавши задовільну відповідь вони дочекалися автобусу й сівши прокинулися вже у Кракові. Поснідавши товариство направилося до центру міста, яке ж гарне це дивовижне місто, особливо якщо це ранок з прекрасною теплою погодою й майже повною відсутністю людей, просто неймовірна краса й атмосфера. Досхочу нагулявшись ближче до обіду місто ожило й наповнилося людьми, нарешті шум перебив цю тиху й спокійну атмосферну красу. Йдучи по старовинній бруківці по центру міста Захар щось так захоплено розповідав друзям як раптом з поміж гарного архітектурного будинку виїхав поліцейський Мерседес Спрінтер й сидівші в ньому офіцери повільно проїжаючи повз Захара й друзів дуже чітко зцепилися поглядами з Захаром, да так що відразу в голові Захара нічого позитивного це не викликало, а навпаки наштовхнуло на якусь незрозумілу тривогу, проте ми розминулися й здавалося на тому все, Захар не припинив розповідь як раптом через секунд 40 той самий Мерседес виїхав знову попереду. А що ж було далі? Автор розповіді настільки поважає власну й чужу творчість, що переконливо прохає збільшити , або взагалі відмінити ліміт в 700 слів, адже така розповідь заслуговує на деталі і найголовніше на мотивуючий смисл, адже я неймовірно хочу наповнити цю розповідь чимось глибоким, що можливо буде мати можливість змінювати життя людей на краще. Даний ліміт неможливо виправдовувати таким чином, що це будь-якого роду перевірка на здібності. Творчість вимагає необмеженності й відсутності рамок і ми знаємо що це правда! Чекаю й надіюсь на ваше розуміння